Вечір пам’яті Івана Наконечного та презентація його збірочки «Мій спів», що відбулися в читальному залі нашої бібліотеки, зібрали родину покійного, його побратимів, колег, небайдужих до свого краю людей. Адже покійний був надзвичайно різносторонньою людиною. Вчитель, організатор та учасник найрізноманітніших екскурсій. Займався фотографією, різьбою та випалюванням по дереву, малюванням, вишивкою. У кожну роботу вкладав любов і частинку своєї душі. За своє життя зібрав велику бібліотеку, в якій багато оригінальних примірників книжок. Був активним капеляном у Струсівській заслуженій самодіяльній капелі бандуристів протягом багатьох десятиліть. У Теребовлі побудував хату, виховав троє дітей, троє внуків і одну правнучку. Від ранньої весни до перших заморозків біля хати цвітуть найрізноманітніші квіти, рослини, привезені з різних куточків світу. Навколо хати своїми руками засадив сад. Діставав величезне задоволення від роботи на своїй землі. З часу проголошення незалежної України був активним учасником відродження національного духу на Теребовлянщині. Від ранньої молодості до глибокої старості писав вірші. Мрією його життя було видання збірки поезій, яка, на жаль, здійснилася лише тепер, після його смерті.
ЗАПЛУТАЛИСЬ ЛІТА
Заплутались літа
в осіннім павутинні,
Розвіялись тернистим шляхом,
наче дим.
А я все жду,
щоб хтось мене покликав нині,
Як мати кликала,
коли я був малим.
Щоб хтось тепер чекав
на зустрічі зі мною,
Щоб я комусь приносив
радість і любов.
Щоб очі лагідні,
наповнені журбою,
Один хоч раз — один
мені всміхнулись знов.
/із збірочки/
