Чорнобиль

25 років трагедії…

Якось, готуючись до виступу перед школярами, довелося опрацювати багато інформації ( добре, що в бібліотеці такої літератури достатньо). І я відкрила для себе інший Чорнобиль. І це для мене було справжнім шоком. Гіршим, як радіація. Зрозуміло, що вплив радіації дуже шкідливий. Але радіація – невидима та повільна вбивця. Простіше осягнути наслідки пожежі, повені чи землетрусу. Це ніби «очі не бачать, – серце не болить». Розумієш, наскільки все серйозно, але трохи відсторонений від цього.

Отож, що мене шокувало…

Покинуті села, відселені люди…

Я вірю, що наші села є душею України, а кожна оселя – оберегом родини та роду. А тут опустіли цілі села Полісся, безліч родин залишили свої домівки… Все залишили… Ікони, колиски, могили… Ніби без коріння залишилися…

Чи може бути атом мирним, якщо він вбиває?..

Кілька тижнів тому, складаючи сценарій траурного заходу, відкрила для себе багато поезії…

Краще, як Б. Олійник не скажу:

Чи знаєш ти, свiте, як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужно моєму народу болить!?

P.S. Ще не перестав гірчити український полин, як заплакала японська сакура…